Ед і Лорейн Воррени. Аннабель.
Ед Воррен (1926 – 2006 рр.) був демонологом, письменником і дослідником паранормального. Він стверджував, що вперше зіткнувся з духами в дитинстві, коли бачив привид жінки у своєму домі. Надалі він вивчав демонологію та допомагав людям боротися з потойбічними силами.
Лорейн Воррен (1927 – 2019 рр.) була медіумом і ясновидицею, яка могла відчувати присутність духів та бачити події, які відбувалися в минулому. Вона стверджувала, що її здібності дозволяли їй допомагати у розслідуваннях, розпізнавати демонічні присутності та взаємодіяти з ними.
Разом вони працювали понад 50 років, досліджуючи понад 10 000 випадків паранормальних явищ по всьому світу.
Передісторія Аннабель.
У 1970-х роках дві студентки-медсестри, Донна та Енжі, жили разом у квартирі. Одного дня мати Донни купила їй стару ганчір’яну ляльку Raggedy Ann у подарунок на день народження. Спочатку вона здавалася звичайною іграшкою, але невдовзі подруги почали помічати дивні речі.
Дивна поведінка ляльки.
– Спочатку це були невеликі зміни:
– Лялька міняла положення – то сиділа рівно, то з’являлася в іншій кімнаті;
– Вони знаходили її з перехрещеними руками або ногами;
– Одного разу вона з’явилася на кухонному столі, хоча її залишали в іншій кімнаті;
Подруги знаходили записки на пергаменті з написами на кшталт:
– «Help us» («Допоможіть нам»);
– «Help Lou» («Допоможіть Лу») – ім’я друга, який часто заходив у квартиру.
Що було дивним – у квартирі не було пергаменту, на якому писалися ці записки.
Звернення до медіума.
Злякавшись, дівчата звернулися до медіума, який під час сеансу сказав, що в ляльці живе дух загиблої дівчинки на ім’я Аннабель Хіггінс. Він розповів, що ця дівчинка померла неподалік і її душа прив’язалася до ляльки.
Медсестри зглянулися над Аннабель і дозволили їй «залишитися» з ними. Але це виявилося великою помилкою…
Жахливі події.
Лу, друг дівчат, з самого початку відчував щось погане у цій ляльці. Одного разу він ліг відпочити і побачив моторошний сон, в якому Аннабель повзла до нього, залізла на груди і почала душити його. Він прокинувся в жаху, відчуваючи справжню задуху.
Але найбільший шок був пізніше:
Лу прокинувся серед ночі від шурхоту в сусідній кімнаті. Він вирішив перевірити і побачив, що двері шафи відчинені, а всередині – Аннабель.
Коли він підійшов ближче, відчув різкий біль у грудях і животі. Коли він зняв сорочку, на його тілі було сім глибоких подряпин, ніби від кігтів. Рани кровоточили, але зникли вже наступного дня.
Воррени беруться за справу.
Після цих подій Донна та Енжі звернулися до Еда та Лоррейн Воррен – відомих дослідників паранормального.
Воррени швидко дійшли висновку, що лялька не була одержима духом дитини, а використовувалася демоном для заволодіння душею Донни.
Що це означало?
Демон намагався завоювати довіру дівчат, видаючи себе за беззахисну дівчинку.
Якби дівчата дали йому більше сили (через страх чи поклоніння), він міг би повністю заволодіти Донною.
Ед та Лоррейн провели сеанс екзорцизму, а потім забрали ляльку до свого Окультного музею в Монро, штат Коннектикут.
Аннабель у музеї Ворренів.
Ляльку помістили у спеціальну освячену вітрину з написом: «НЕ ВІДКРИВАТИ». Але навіть у музеї вона не припинила сіяти страх: Один з відвідувачів насміхався над нею та стукав по склу. Коли він виїхав на мотоциклі з дівчиною, вони потрапили в аварію – чоловік загинув. Дівчина, яка вижила, казала, що перед катастрофою вони бачили щось дивне на дорозі. Лоррейн Воррен не раз казала, що Аннабель залишається найнебезпечнішим предметом у їхньому музеї.
Що зараз із Аннабель?
Після смерті Лоррейн у 2019 році музей закрили. Лялька залишається в тому ж контейнері, і її ніхто не відкривав. У 2020 році ходили чутки, що Аннабель зникла, але родичі Ворренів швидко їх спростували.
Будинок в Амитивілі.
Частина I: Вбивство, яке все змінило.
13 листопада 1974 року 23-річний Рональд Джозеф “Бутч” ДеФео-молодший увійшов у місцевий бар у паніці й закричав, що його батьків застрелили. Поліція, що прибула за викликом, виявила в будинку шість тіл: батька, матір і чотирьох дітей. Усі були вбиті у своїх ліжках з гвинтівки калібру .35.
Усі жертви були розташовані обличчям донизу, жодних ознак боротьби чи втечі не було. Жоден з мешканців не почув пострілів – це здавалося майже неможливим. ДеФео спочатку стверджував, що злочин скоїв мафіозі, але пізніше зізнався, що вбив родину сам, стверджуючи, що чув «голоси», які наказували йому це зробити.
Його засудили до шести довічних термінів ув’язнення. Вбивство стало головною темою для місцевих газет, але вже за рік ця адреса знову стала предметом заголовків – цього разу через те, що сталося з новими мешканцями.
Частина II: Родина Латц і 28 днів жаху.
У грудні 1975 року в будинок переїхала родина Латц: Джордж, Кеті та троє дітей. Вони знали про вбивства, але не вірили в паранормальні явища. Вигідна ціна ($80,000 за великий будинок) переконала їх.
Проте менш ніж за місяць вони втекли, залишивши всі речі. Згідно з їхніми словами, за 28 днів вони пережили наступне:
– Джордж Латц щодня прокидався о 3:15 – приблизно в той час, коли ДеФео вчинив убивство;
– Стіни виділяли слизоподібну рідину;
– Двері та вікна відчинялися самі по собі, іноді зі значною силою;
– Священник, якого запросили освятити будинок, почув голос, що крикнув: «Іди геть!» – він пізніше стверджував, що отримав незрозумілі подряпини;
– Їхня дочка мала уявного друга – істоту на ім’я Джоді, яка з’являлась у вигляді свині з яскравими червоними очима;
– Меблі рухалася самостійно, з’являлися запахи сірки, було чути важкі кроки в порожніх кімнатах;
– Кеті Латц відчувала дотики невидимих сил і одного разу прокинулася з відчуттям, ніби її фізично утримує щось невидиме;
– Джордж став холодним, роздратованим, почав виявляти незрозумілу агресію.
Коли вони покинули будинок, заявили, що ніколи не хочуть туди повертатися, навіть заради того, щоб забрати свої речі.
Частина III: Розслідування Ворренів.
15 березня 1976 року – приблизно через два місяці після того, як родина Латц залишила будинок, Ворренів запросили на спеціальне розслідування.
Організатором розслідування була місцева телепрограма і група парапсихологів. Це була нічна сесія, яка включала журналістів, дослідників, операторів і кількох екстрасенсів. Воррени були запрошені як провідні фахівці.
Після входу в будинок Лоррейн одразу заявила про «дуже важку, негативну енергію», яка пронизувала простір. Вона описала її як щось «нелюдське», темне, майже «дияволоподібне».
“Я одразу відчула присутність зла. Це не був просто привид. Це було щось більш первісне, більш агресивне. Ніби сама темрява мала свідомість.”
Лоррейн уникала торкатися меблів, щоб не «вбирати» енергетичних залишків.
Разом з Ворренами до будинку прибув католицький священник, який освячував кімнати. Під час благословення деякі учасники повідомляли про відчуття різкого холоду, запах сірки й навіть головні болі.
Воррени і технічна команда встановили інфрачервоні фотокамери, які автоматично знімали вночі. Ці камери були розміщені на другому поверсі будинку, в коридорах і дитячих кімнатах.
Одне з фото, зроблене автоматично, стало всесвітньо відомим: фігура хлопчика з яскравими очима, який визирає з-за дверей. Воррени стверджували, що це був дух одного з вбитих дітей – Джона ДеФео.
Ед Воррен повідомляв про явища, які він вважав небезпечними:
– Сильні електромагнітні збурення (детектори реагували на пусті кімнати);
– Раптові зміни температури (навіть на 10–15°C за кілька секунд);
– Невидимі поштовхи, які змушували деяких учасників похитнутись або впасти;
– Шепітні голоси, які чути на аудіозаписах.
Після ночі в будинку, Лоррейн дійшла висновку, що там присутня демонічна сутність, яка вкорінилася ще до вбивств родини ДеФео. Вона стверджувала, що:
– На території раніше могли проводитися сатанинські ритуали (імовірно в XVII–XVIII століттях);
– Демон, що вселився в Рональда ДеФео, досі залишався в будинку;
– Він намагався проявити себе через Джорджа Латца, копіюючи його поведінку, агресію, емоційну ізоляцію;
– Ед заявив, що повне очищення потребує не просто освячення, а екзорцизму, офіційно затвердженого Ватиканом.
Участь Ворренів у справі Амитивіля додала справі серйозної паранормальної ваги. Хоча багато хто ставиться до їхніх висновків із сумнівом, навіть критики визнають: саме завдяки Еду і Лоррейн ця історія отримала статус легенди.
Їхній підхід був не просто технічним, а глибоко релігійним і психологічним. Для Ворренів це був не просто “будинок із привидами” – це була духовна війна між добром і злом.
Частина IV: Сумніви та критика.
Попри широке розголошення, історія Латців викликала численні сумніви.
Адвокат родини ДеФео, Вільям Веббер, згодом заявив, що вигадана історія була результатом домовленості між ним і Латцами з метою продати книгу й отримати вигоду. Журналісти, які відвідували будинок після втечі Латців, не фіксували жодних аномалій. Нові власники будинку після 1976 року не стикалися з жодними паранормальними проявами. Деякі дослідники стверджували, що фото з «дитиною» могло бути простою ілюзією або кимось із членів команди, що випадково потрапив у кадр. Тим не менш, жодне з цих тверджень остаточно не довело фальсифікацію.
Справжня природа того, що сталося в будинку на Ocean Avenue, залишається нез’ясованою. Багато дослідників вважають, що мова йде про психологічний ефект, що розвинувся на тлі травматичних подій, або про добре сплановану містифікацію. Інші вірять, що це був справжній контакт із чимось надприродним.
Але одне можна сказати точно: історія Амитивільського будинку – це приклад того, як страх і невідомість можуть залишити слід не лише в домі, а й у колективній свідомості суспільства.
Будинок родини Перрон.
Частина I. Переїзд і перші ознаки.
У січні 1971 року родина Перрон придбала старовинну ферму в ізольованій сільській місцевості Гаррісвілла. Уже в перші дні вони почали помічати незрозумілі явища:
– Дрібні предмети зникали або переміщалися;
– Відчувалося постійне протягання, навіть коли вікна були зачинені;
– Ліжка трусилися вночі, особливо в кімнатах доньок;
– Чути було клацання, шепіт, тупіт;
Спочатку родина не надавала цьому великого значення – фермерські будинки старі й можуть видавати дивні звуки. Проте ситуація погіршувалась. Родина також відчувала інших духів, які пахли гниючою плоттю та змушували ліжка підніматися з підлоги. Батько заходив у підвал і відчував «холодну, смердючу присутність позаду себе». Вони часто трималися подалі від льоху з земляною підлогою, але опалювальне обладнання часто таємничим чином виходило з ладу, змушуючи Роджера спускатися вниз.
Частина II. Загострення паранормальної активності.
Кілька місяців потому події стали тривожними:
– Двері гримали самі по собі. Інколи всі виходи одночасно відкривалися;
– Керолін Перрон прокидалась з подряпинами та синцями на тілі;
– Діти бачили фігури жінок і чоловіків у старовинному вбранні, що зникали на очах;
– Холодні плями з’являлися раптово в розігрітих кімнатах.
Одна з дочок, Андреа, пізніше згадувала, що «у будинку були десятки духів, але лише один був злим».
Частина III. Батьшеба Шерман.
Поступово з’явилося ім’я, яке родина чула неодноразово під час шепоту – Bathsheba.
Хто така Батьшеба?
Історична постать: жінка на ім’я Bathsheba Thayer Sherman справді жила в цій місцевості в XIX столітті. Чутки звинувачували її в жертвоприношенні немовляти (проколола голову дитини швейною голкою). Її так і не було засуджено, але після цього її уникали. Вона померла при загадкових обставинах – тіло, за словами очевидців, нібито «звернулося в камінь». Вважається, що саме її дух тероризував Керолін, заздривши її ролі матері, жінки та господині.
Частина IV. Приїзд Еда та Лоррейн Ворренів.
У 1973 році Керолін звернулася до Ворренів. Вони одразу погодилися приїхати, бо справа нагадувала кілька попередніх демонологічних випадків.
Коли Воррени приїхали в Гаррісвілл і ступили на територію ферми, Лоррейн негайно відчула присутність «сильної, неприязної енергії». Її слова:
«Ця земля проклята. Я чую крики крізь сторіччя. Щось тут залишилося і воно не хоче, щоб його турбували.»
Ед одразу почав технічну оцінку приміщення: збирав свідчення, фотографував, використовував обладнання для фіксації температури, шуму, змін у електромагнітному полі. Вони організували серію нічних спостережень.
Воррени не проводили екзорцизму в класичному розумінні – вони не мали права на повноцінний ритуал, бо це виключне право католицького священика. Натомість вони:
1. Проводили спіритичні сеанси (спіритизм був тогочасною практикою спілкування з духами).
2. Читали молитви вигнання, зокрема «Отче наш» та Літургію святого Михаїла.
3. Робили аудіозаписи голосів (EVP), на яких згодом зафіксували шепоти і крики.
4. Залучали інші медіуми для підтвердження спостережень Лоррейн.
Під час одного з таких сеансів, який тривав кілька годин і пачався пізно ввечері, Керолін почала поводитися агресивно. Вона втратила свідомість, а після пробудження говорила дивними голосами. Очевидці казали, що її обличчя деформувалося, наче на мить перестало бути її власним. Її стілець левітував, і її кинуло через усю кімнату. Світло почало мерехтіти, предмети в кімнаті рухалися самі собою, з підлоги чулися глухі удари.
Після цього ритуалу Керолін довго відновлювалась, але сім’я стверджувала, що найгірші прояви зникли. Лоррейн потім згадувала:
«Я бачила, як її енергетичне поле затьмарює щось чорне. Вона не була сама в цьому тілі.» «Я ніколи не забуду, що сталося тієї ночі, – це був не просто сеанс. Це була битва за душу Керолін.» – згадувала Лоррейн.
Частина V. Наслідки.
Після невдалого ритуалу Роджер Перрон вигнав Ворренів з дому, побоюючись, що їхні дії погіршують ситуацію.
Але після того Керолін поступово почала повертатися до себе. Сім’я вирішила залишитися в будинку ще сім років. Паранормальна активність ослабла, але не зникла повністю.
У 1980 році Перрони продали будинок і виїхали.
Історія родини Перрон – одна з найбільш задокументованих у сфері паранормального. Незалежно від того, вірите ви в привидів чи ні, ця справа залишає сильне враження своєю глибиною, тривалістю і кількістю свідків.
Будинок досі існує, зараз це приватна власність. Нові власники дозволяють проводити тури та ночівлі для дослідників паранормального.
